Виготовлення самоварів процес досить трудомісткий. Протягом XVIII-XIX століть інструментами самоварщіка були найпростішими. У комплект входило: набір молотків, кліщі, ножиці для розрізання металу, різці, коловороти, лещата, пили, Кобиліна (ковадла), на яких вироблялася кування самоварів. Кобилін були у вигляді залізних брусів з потовщенням на кінцях для кування стінки самовара, вагою до двох пудів кожна. Кобилін кріпилися на наводільний верстак. Він робився з товстих дубових брусів і служив робочим місцем майстра-наводільщіка. Кобилін були горизонтальні і вертикальні. Горизонтальна Кобиліна представляла собою широкий залізний брусок з сужающимися конусоподібними кінцями,
на ній виробляються перші наводка самовара. Для гранних (гранованих) самоварів робили Кобилін з потовщеннями на кінцях, відповідними гранях самовара. Вертикальні Кобилін використовувалися для кування різних заокруглень, за формою робочого кінця вони ділилися на плоскі, круглі (зі сферичною головкою різних діаметрів), довгасті з дугоподібною поверхнею по короткій стороні. Так само але мимо перерахованих інструментів необхідні були: паяльники для спайки глека з корпусом самовара, штемпеля для таврування самоварів; залізні форми для формування самоварів. Набір молотків був з двадцяти різновидів: наводільний, тяхтальний, короткий кубовою, довгий стрічковий, виїмкових, відливної (для сферичної форми) та інші.
При виготовленні кранів і ручок майстри-ливарники використовували опоки (ящик, рама, в якій укладена земляна форма для лиття), тиглі (тигель – посудина з вогнетривкого матеріалу для плавки металів, прожарювання і т. п.), дерев’яні лещата, кліщі, зубила , напилки. Вони мали колекції мідних моделей для формування.
У виготовленні самовара були задіяні робітники різних спеціальностей.
1. Наводільщік – згинав мідний лист, споював його і виробляв відповідну форму. За тиждень він міг виробити 6-8 штук заготовок (дивлячись за формою).
2. Лудильник – покриває внутрішню частину самовара оловом. Робив 60-100 штук в день.
3. Токар – точив на верстаті і полірував самовар (при цьому робочий, який крутив верстат і допомагав токарю – називався вертельщік). Токар міг виточити в день 8-12 штук.
4. Слюсар – робив ручки, крани і т.п. (Ручки – до 3-6 самоварів в день).
5. Складальник – з усіх окремих частин збирав самовар, припаював крани і т.п. У тиждень робив до 20 самоварів.
6. Чистильник – очищав самовар (до 10 штук на день).
7. Токар по дереву – виготовляв дерев’яні шишки до таких кришок і ручки (в день – до 400-600 штук).
Прочісування виготовлення самовара був тривалим. Майстри в селах виготовляли окремі частини самовара, привозили їх на фабрику. На фабриках ж йшла збірка і обробка самовара. Відомо, що цілі села займалися виготовленням самоварних частин. Робота велася в житлових хатах круглий рік за винятком літнього часу, в цей час велися польові роботи. Займалися самоварним ремеслом і цілими сім’ями, і поодинці. Самовари і деталі до них виготовлялися не тільки в Тулі, але і в навколишніх селах в радіусі приблизно 40км від міста.
Виготовлення самовара починали з відбору матеріалу. Спочатку самовари виготовлялися з червоною (чистої) і зеленої міді, мельхіору, а пізніше стали використовувати більш дешеві сплави типу латуні. Відомі самовари із золота і срібла. По аркушу міді проводили спеціальним гачком або шилом, якщо процарапать лінія була жовтою і безперервного, то така мідь йшла на великий циліндр. Якщо ж жовта лінія переривалася (це вказувало на домішка окису міді), то з такого листа робили жаровую трубу або дрібні деталі, які згодом не точили і не полірували. Розкреслені листи міді розрізали за мірками, складали в циліндр, по крайках якого нарізали зубці, що з’єднували між собою краю, і щільно притискали молотком на Кобиліна. Потім його споювали у горні. Нерівності на запаяних швах обпилюють і ще раз проковували молотком на Кобиліна. Потім корпус знову відпалювали і повільно охолоджували. Однією з основних операцій була наводка, яка вимагала кількох етапів, кожен раз супроводжуваних відпалом в горні. Нерідко вона повторювалася дванадцять-чотирнадцять разів. Наводили самовар з середини. Після обробки нижньої частини приступали до наводкою верхньої. Місце спайки корпусу з шийкою проковували на круглій Кобиліна наводільним молотком. Шийки і внутрішні глечики (жаровую трубу) наводили так само. Потім шийки припаювали до корпусів, наводили остаточно, ретельно кували – тяхталі особливим тяхтальним молотком. До верхнього краю стінки корпусу припаювали литий мідний обруч і точили самовар і шийки.
Внутрішня жарова труба складалася з двох щільно сходилися частин. Спаяні частини труби кілька разів наводили, протруюють кислотою і лудили. Многодельний і трудомісткий процес виготовлення самоварів дозволяє зрозуміти, чому в музейних колекціях ці вироби початку – першої половини XIX століття представлені невеликою кількістю екземплярів: в цей час їх робили порівняно небагато, вони представляли для власників значну цінність, передавалися у спадщину, використовувалися в сім’ї не одним поколінням, тому часто у них висихав запас міцності і вони просто не збереглися.
У місяць один майстер виготовляв десять простих і чотири-п’ять фігурних самоварів, які коштували недешево: від шести до десяти рублів за штуку.
